Блукаючий нерв є найдовшим з черепних нервів, проходячи («блукаючи») практично по всьому тілу. Це пояснюється тим, що іннервовані ним органи, які були у далеких предків людини поблизу головного мозку, в ході еволюції значно від нього відійшли, відповідно збільшивши і довжину нерва.
А називається він так тому, що ніби блукає по тілу, охоплюючи велику територію: органи шиї та голови, грудної та черевної порожнини. Блукаючий нерв забезпечує зв'язок між мозком та шлунково-кишковим трактом, відправляючи в мозок сигнали про стан органів травної системи за допомогою нервових волокон.
Блукаючий нерв (Лат. nervus vagus, нервус вагус, вагусний нерв) – це десята з дванадцяти пар черепно-мозкових нервів, що спускається в грудний, шийний та черевний відділи хребта. Відповідають вони на іннервацію різних органів та систем.
При збудженні блукаючого нерва відбувається пригнічення «ініціативи» клітин з високою збудливістю та роль водія ритму переходить до клітин, розташованих у середній або нижній частині синусового вузла.