Через роки вони стали ватажками своїх зграй, і мисливці впізнають їх за білими мітками на шкурах. На згадку про нещасну жінку-лісничого, про незвичайне кохання вовка та чорного пса, про відданість тварин людині мисливці не чіпають вовків з білими мітками.