Легенда про Данко розповідає про сумну, але важливу роль людини, яка живе заради інших. Данко здійснив самопожертву для виживання інших членів свого племені. Хоча вони й не любили його, головний герой знав, що це не головне.
Данко — персонаж третьої частини оповідання Максима Горького «Стара Ізергіль», пожертвував собою і врятував свій народ за допомогою палаючого серця. Образ романтичного героя пов'язані з «подоланням раннього байронізму» автора; одночасно у ньому відбилися ніцшеанські мотиви.
Сенс у цьому, що люди, занурені у розмаїтість емоцій не помічають те, що відбувається навколо них. Навіть якщо їхнє нинішнє щастя залежить від оточення. Так, Данко вмирав, а всім було вже начхати на нього, т.е.
Якщо Ларра втілює собою романтичний антиідеал, вищий ступінь гордості, індивідуалізму та зневаги до людей, то в Данко, навпаки, втілився романтичний ідеал, найвищий ступінь любові до людей, готовності пожертвувати собою заради їхнього порятунку, здобуття ними свободи.