«Повчання Володимира Мономаха» (у деяких джерелах — «Повчання Володимира Всеволодовича», «Заповіт Володимира Мономаха дітям», «Повчання дітей») — літературна пам'ятка XII століття, написана великим князем київським Володимиром Мономахом. Цей твір називають першою світською проповіддю.
Повчання – це жанр, в якому давньоруські літописці намагалися уявити модель поведінки для будь-якої російської людини: і для князя, і для простолюдина. Найяскравішим зразком жанру є включеним до складу «Повісті временних літ»Повчання Володимира Мономаха», датоване 1096 роком.
Мета – просвітити своїх нащадків, саме цю мету він і переслідував. Володимир Мономах був російським князем, письменником та мислителем.
Закінчуючи розповідь, князь висловлює надію на те, що його діти не судять його, бо він найменше думав про те, щоб хвалитися перед ними своєю сміливістю та завзятістю, але хотів лише хвалити Бога і прославляти милість Його за те, що Він оберігав його, грішного, від усіх напастей.