Матрена гине, допомагаючи Фаддею з синами перетягувати через залізницю на санях частину своєї хати, заповіданої Кірі. Тадей не побажав чекати смерті Матрени і вирішив забрати спадщину для молодих за її життя. Тим самим мимоволі спровокував її загибель.
Хату Матрени забили, і Ігнатич переселився до її попелу — сестри чоловіка. Та розповіла про померлу багато нового. Чоловік Матрену не любив і мав коханку; господинею вона була поганою, неохайною, за статком не гналася і безкоштовно допомагала чужим людям.
Розповідь закінчується ступінчастою фразою: «Всі ми жили поряд з нею і не зрозуміли, що вона є той самий праведник, без якого, за прислів'ям, не стоїть ні село. Ні вся наша земля». Твір "Матренін двір» – це свого роду покаяння, гірке каяття за моральну сліпоту всіх оточуючих та її самого.