Стрільцями називали службовців особливого регулярного війська, яке існувало в Росії із середини XVI до початку XVIII століття. Стрілецьке військо, оснащене «вогненною стріляниною», заснував 1550 року Іван Грозний. Цар «прибирав» на довічну службу найбільш здатних із вільного посадського та сільського населення.
Спочатку стрільці набиралися з вільного посадського та сільського населення. Надалі їхня служба стала довічною та спадковою. Стрільці підрозділялися на виборних (пізніше московських) та городових (у різних містах Росії). Стрільці підкорялися Стрілецькому наказу, а під час війни – воєначальникам.
Стрільці отримували така ж клинкова зброя, як і інші російські ратники. За час існування стрілецького війська на озброєнні встигли побувати різні конструкції шабель та шпаг з тими чи іншими особливостями. У всіх випадках така зброя призначалася для бою з противником, що наблизився.