У Південно-Східній Азії залізо з'являється в середині I тисячоліття до зв. е.., а широко застосовуватися початок у другій половині тисячоліття. У Китаї перші біметалічні предмети, що містять метеоритне залізо, виникають у II тисячолітті до зв. е., але виробництво заліза розвинулося до середини I тисячоліття до зв.
1200 до н. е. Вважають, що поширення обробка заліза отримала у хетів, що жили на Близькому Сході. Саме вони близько 1200 до н. е.
Вперше залізо навчилися опрацьовувати народи Анатолії. Стародавні греки вважали, що відкривачами заліза був народ халібов. У літературі цей народ називався стійким виразом «батько заліза». Слово «сталь» грецькою мовою («Χάλυβς») походить від цього етноніма.
Перше залізо, що потрапило до рук людини, було не земного, а космічного походження: залізо входило до складу метеоритів, що падають на Землю. Тому шумери називали його "небесною міддю", а древні копти – "небесним каменем". В епоху перших династій Ур у Месопотамії залізо іменували ан-бар (небесне залізо).