Чеченці – найдавніший народ Кавказу. Вони з'явилися на території Північного Кавказу 13 столітті в результаті поділу кількох стародавніх міст і є найбільшим етносом, який проживає на даній території.
Предками чеченців були численні нахські племена, які мали спільну ідентичність і мали загальну самоназву, висхідні до слова нах (чечен. нах) — у нахських мовах «люди», «народ».
Батьки власне чеченської етномовної спільності, мабуть, почали формування у XII—XIII століттях на північних схилах Центрального Кавказу (припускають історичні області Нашха, чи Нохчий-Мохк). Можливо, тут із нахського середовища сформувалося майбутнє ядро об'єднання чеченців – Родо-племінна група гірша.
Витоки всіх мов ведуть у глибоку давнину. Чеченська мова — мова народу нохчий (самоназва чеченців) – входить до кавказької родини мов, що розпадається на західну (абхазо-адизьку) та східну (нахсько-дагестанську). До живих нахських мов ставляться власне чеченський, інгушська та бацбійська.