Ртуть використовувалася для виготовлення мазей, її носили у спеціальному кулоні на шиї для постійного вдихання і навіть приймали внутрішньо, наприклад, при завороті кишок. Точніше, строго кажучи, йдеться про каломель — хлорид ртуті (Hg2Cl2).