він виявив свої військові таланти, беручи участь у головних битвах цієї війни: при Рябій могилі, Ларзі та Кагулі. У 1774 р. у бою з кримським татарами Кутузов був поранений у скроню кулею, яка пройшла наскрізь, позбавивши його лівого ока. Він вижив після тяжкого поранення і був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня.
У 1811 – 1812 роках Кутузов очолював російські війська в успішній війні з Туреччиною (1806 – 1812), завдавши турецькій армії великого візира Ахмед-паші поразку під Рущуком, а потім заманивши її на лівий, російський берег Дунаю, оточивши під Слободією та змусивши до капітуляції.
На початку Вітчизняної війни 1812 року Кутузов прибув до Санкт-Петербурга з Бухареста. Вже 16 липня його було заочно обрано начальником Московського ополчення, а наступного дня — начальником Санкт-Петербурзького ополчення (новина з Москви до північної столиці ще не надійшла).
Михайло Іларіонович Голенищев-Кутузов — генерал-фельдмаршал, дипломат та держдіяч. У його послужному списку безліч перемог під час російсько-турецьких воєн та битв із поляками. Головним досягненням Кутузова, Що має світове значення, вважається перемога над Наполеоном в війні 1812 року.