У його основі лежить давньогрецьке слово, що означає «вершина, найвищий ступінь чогось». Такою вершиною акмеїсти вважали свою творчість. Акмеїстами були такі поети, як Микола Гумільов, Ганна Ахматова, Осип Мандельштам, Сергій Городецький, Михайло Зенкевич, Михайло Лозінський, Володимир Нарбут та ін..
Становлення нової течії тісно пов'язане з діяльністю опозиційного стосовно «Академії вірша» об'єднання «Цех поетів», центральними постатями якого були фундатори акмеїзму Микола Гумільов, Ганна Ахматова, яка обіймала посаду секретаря «Цеху», та Сергій Городецький.
Акмеїзм («Адамізм») (від грец. άκμη – пік, максимум, цвітіння, квітуча пора) – літературна течія, що протистоїть символізму і виникла на початку XX століття в Росії. Акмеїсти проголошували матеріальність, предметність тематики та образів, точність слова.
Акмеїзм (від грец. akme – вищий ступінь чогось, розквіт, зрілість, вершина, вістря) – одне з модерністських течій у російській поезії 1910-х років, що сформувалося як реакція на крайнощі символізму. Акмеїсти об'єдналися у групу "Цех поетів", у 1912-1913 pp. видавали журнал "Гіперборей".