В античності: розумна частина космосу В основі античного розуміння людини платонівське уявлення про подвійну істоту, що складається з душі і тіла. Душа невидима, безсмертна і божественна, тіло звісно й мабуть. Душа відповідає за пізнання, але тіло перешкоджає знанню та поневолює душу. Тіло — в'язниця душі.

antiquitas «Стародавність, старовина») – термін, що означає греко-римську старовину – цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Цей термін було прийнято на початку XVIII століття французькою мовою (фр. antiquité) і позначав «особливий вид мистецтва», що відноситься до ранніх історичних періодів.

Ідеалом людини в Античності була особистість, відповідна поняттю «калокагатія» (у перекладі з грец. – прекрасний і добрий) – особистість наділена чеснотами.

У античний культурі тіло виявляється пластичною, податливою та мінливою субстанцією. Справа не в тому, що в цю субстанцію звідкись ззовні втілюється душа, яка повідомляє тілу життя і рух, річ у тому, що сама ця субстанція і є мінлива душа. Душа, згідно з Аристотелем, є формою тілесного буття людини.