На цей раз Віра Миколаївна дізналася почерк Желткова і з ніжністю, якої вона в собі не чекала, розгорнула лист: Жовтків писав так: «Я не винен, Віра Миколаївна, Що Богу було завгодно послати, мені, як величезне щастя, любов до Вас.
Для Жовткова любити – найвища нагорода. У листі до Вірі він каже: «Я не винен, Віро Миколаївно, що богу було завгодно послати мені, як величезне щастя, любов до вас. … Я дуже вдячний Вам тільки за те, що Ви існуєте». Він не шукає взаємності, він нічого не вимагає від Віри.
Але Жовтків навіть не глянув на нього, хоч і чув його слова. Він звернувся до князя Василя Львовича і спитав: — Ви дозволите мені відлучитися на десять хвилин? Я від вас не приховую, що піду говорити телефону з княгинею Вірою Миколаїв.