На північному сході Сибіру в басейнах Яни, Алазеї, Індигірки, Омолону, Великого та Малого Анюя, Колими, Анадиря живуть юкагіри. Самоназва – одул, вадул, ймовірно, "сильний", "могутній". Нині юкагірською мовою володіють близько 400 осіб.
Чисельність і розселення Розселені, переважно, у басейні річки Колими, Республіці Саха (1097 чол.), Чукотському автономному окрузі (185 чол.), Магаданської області (79 чол.).
юкагіри жили на сході від Єнісея та на Саянах, де становили єдність з носіями уральських мов (фіни, самодійці) XVII столітті, до початку російської колонізації родоплемінні групи юкагірів (чуванці, ходинці, анаули) займали території від річки Лєни до гирла річки Анадир.
Хоча росіяни відразу ж засвоїли термін «юкахірі», самі юкагіри так себе не називали ні тоді, ні пізніше – самоназва лісових юкагірів "одул", а тундрових – "вадул". Юкагірські області на Анадирі вклинювалися між ареалами чукчів та коряків.