При укусі джміль упорскує отруту в тіло своєї жертви. Жало мають лише самки (матки та робочі особини); у самців (трутнів) його немає. Шмелине жало, на відміну бджолиного, немає зазубрин. Це означає, що джміль може втягнути жало назад без його відокремлення від черевця, тому він здатний жалити багаторазово.
При самозахисті ж джмелі більше покладаються на жало. Щоправда, його укол менш болісний, ніж жалування оси чи бджоли. Якщо ж сунути спійманому джмелю "в обличчя" палець або заткнути пальцем вихід з вузької нірки, джміль пустить у хід жвали. Але їхній укус ще менш відчутний, ніж укол жала.
Для більшості людей укус бджоли, оси, джмеля, шершня та їх отрута небезпечні. Однак небезпека може виникнути внаслідок численних укусів та розвитку вторинних факторів – набряку ротової порожнини та алергічної реакції.
Втім, щоби сильно постраждати після зустрічі з осами чи бджолами, іноді навіть не треба бути алергіком. Достатньо нарватися на рій цих комах. Щоб отримати смертельну дозу отрути, здорової людині-неалергіку вистачить 500 укусів.