Наприкінці погоні з вовків у живих залишилися лише Акбара та Тащайнар (двоє їх вовченят загинули під копитами шаленої маси, третього застрелив один із мисливців).
У самотньому та безнадійному пошуку вовченят, маленький син колгоспника Бостона Кенджеш викликав у вовчиці Акбари материнське кохання, вона грала з ним і забрала його з собою. Бостон, стріляючи у вовчицю, разом із нею вбиває свого маленького сина.
Вовчиця прозивалась серед тутешніх чабанів Акдали, інакше кажучи, Білохолкою, але незабаром за законами трансформації мови вона перетворилася на Акбари, а потім у Акбару — Велику, і тим часом нікому невтямки було, що в цьому був знак провидіння».