Лейбницею, простір – це порядок взаємного розташування безлічі тіл, що існують один за одним, час – порядок змінюють один одного явищ або станів тіл. При цьому Лейбніц надалі включав у поняття порядку також поняття відносної величини.
Простор–час (просторово-тимчасовий континум) – фізична модель, що доповнює простір рівноправним часовим виміром і таким чином створює теоретико-фізичну конструкцію, яка називається просторово-тимчасовим континуумом.
Простір та час нерозривно зв'язані між собою, їх єдність проявляється у русі та розвитку матерії. У домарксистській філософії, а також у класичній фізиці простір та час нерідко відривалися від матерії, розглядалися як самостійної сутності чи зовнішні умови існування та руху тіл.
Простір – це фізична сутність У цьому сенсі, простір – Відсутність речей. Це порожнеча, яка чекає на заповнення, як, наприклад, «Я залишив місце під десерт» або «Я знайшов чудове місце для паркування».