1923 року продав будинок і поїхав до Вороніжа. Працював теслею, потім влаштувався на завод слюсарем. Познайомився з Іриною, яка виховувалась у дитбудинку, і одружився з нею. До кінця життя дуже любив дружину.
Як служив Батьківщині під час громадянської війни, як у мирний час працював шофером і підробляв теслею. Дружину свою чоловік дуже любив і у шлюбі з нею нажив трьох дітей. 1941 року його призвали на фронт. Під час війни чоловік працював шофером та відповідав за транспортування боєприпасів.
Після війни Соколов знову працював шофером, почав випивати. Якось у чайної він підібрав хлопчика-сироту, всі рідні якого загинули, і всиновив його. Туга за дружиною та дітьми не давала Соколову осісти одному місці, і його прийомний син бродили «російською землею».
Андрій Соколов здійснив чимало добрих вчинків: він розділив їжу, отриману ним від фашистів, між усіма полоненими, він зміг тікати з полону та привезти язика. Але найважливішим його вчинком я б назвав усиновлення. Подвиги на війні робили багато, і ділилися їжею по-братськи – теж.