У кожній октаві міститься 7 нот: до, ре, мі, фа, сіль, ля, сі. Ноти, відстань між якими кратно октаві, називаються однаково. У латинській системі ноти від до досі позначаються літерами латинського алфавіту: C, D, E, F, G, A, H.
Існують не лише «чисті» ноти ("до", "ре", "мі", "фа", "сіль", "ля", "сі", позначимо їх загальною літерою "n"), але і їх похідні "n-дієз", "n -бемоль», «n-дубль-дієз», «n-дубль-бемоль», для позначення яких зліва від ноти пишуться символи діез, бемоль, дубль-дієз і дубль-бемоль, які називаються знаками альтерації.
Дійсно, якщо порахувати на фортепіано не тільки білі, але й чорні клавіші від однієї ноти до іншої, звуків виявиться 12. Вони розташовані між собою через інтервали півтон або малу секунду. Але основних ступенів, на які ділиться октава, все ж таки сім. Тому й нот виділяють сім.
У сучасній музичній нотації, в рамках однієї октави, звуковий діапазон поділений (ймовірно, умовно) на 12 частин. У нас є 12 звуків. Кожен звук = певна нота.