Раби продавалися та здавалися в оренду работоргівцями чи окремими власниками. Раби фактично не мали прав і відрізнялися від залежних селян та інших працівників тим, що були так званим рухомим майном, яке повністю належало своєму господарю. До них ставилися як до «живих знарядь».
Становище рабів Раб вважався власністю, річчю пана; особистість його не відігравала жодної ролі ні в державі, ні в суспільстві, ні в сім'ї. Все, що він купував, вважалося власністю господаря. Пану належала також влада дозволяти та забороняти шлюби.
Коли справа стосувалася рабів, римське право дбало виключно про права панів. Раб уподібнювався до будь-якої іншої речі, якою могла володіти вільна людина, але все ж таки закон визнавав, що це не просто річ, а жива істота, здатна діяти.