Депортація і вигнання німців під час і після Другої світової війни – процес примусової депортації німецького населення країн Центральної та Східної Європи до Німеччини та Австрії, що мав місце в 1945—1950 роках після поразки Німеччини у Другій світовій війні.
22 липня 1763 року Катерина II видала маніфест про дозвіл іноземцям селитися у Росії. Це стало початком масової імміграції, перш за все, німців-протестантів.
Цієї осені виповнюється 75 років масової депортації радянських німців. Указ Президії Верховної Ради СРСР про переселенні німців Поволжя в Казахстан і Сибір вийшов 28 серпня 1941 рокуЧерез два місяці після початку війни з Німеччиною, а сама депортація в основному пройшла у вересні-жовтні.
28 серпня 1941 р. Депортація 1941 року Після видання Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про переселення німців, які проживають у районах Поволжя» від 28 серпня 1941 р. було ліквідовано Автономну Республіку німців Поволжя і зроблена тотальна депортація німців з АРСР.